Голова ФПУ Григорій Осовий 28 квітня 2021 року звернувся листом до Голови Верховної Ради України Дмитра Разумкова стосовно позиції Президії Федерації профспілок України щодо зареєстрованих у Верховній Раді України законодавчих ініціатив влади, спрямованих на «дерегуляцію» трудових відносин.

Президія ФПУ у своїй Заяві висловила рішучий протест щодо законодавчих ініціатив влади, які створюють передумови для впровадження в Україні рабської праці та усунення профспілок від представництва та захисту трудових прав працівників.

У листі, зокрема, зазначено, що Урядом України і окремими народними депутатами від провладної більшості у Верховній Раді України зареєстровано проєкти законів: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність» (реєстр. № 5371 від 13.04.2021) (далі – проєкт № 5371) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо дерегуляції трудових відносин» (реєстр. № 5388 від 16.04.2021) (далі – проєкт № 5388).

Всупереч вимогам статей 291, 419, 420 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Рекомендацій МОП № 189 «Про створення робочих місць в малих та середніх підприємствах» щодо обов’язку при перегляді норм трудового законодавства проведення консультації з представниками найбільш репрезентативних організацій роботодавців та працівників проєкт № 5371 обговорювався лише з представниками суб’єктів малого і середнього підприємництва, проект №5388 розглянутий на позачерговому засіданні Уряду України без участі представників СПО об’єднань профспілок та СПО сторони роботодавців та внесений до Верховної Ради України.

Зазначені законопроєкти, маючи на меті так звану «дерегуляцію» або «спрощення» регулювання трудових відносин, мають норми, які порушують норми Конституції України, міжнародно-правових актів, містить низку вкрай загрозливих положень, що встановлюють дискримінаційні норми для працівників, значно послаблюють рівень захисту працівників, звужують обсяг трудових прав та соціальних гарантій працівників у порівнянні з чинним національним законодавством, нівелюють представницьку і захисну функцію профспілок.

Необхідність прийняття законопроєктів ініціатори змін обґрунтовують посиланнями на «застарілість КЗпП України», прийнятим ще у 1971 році, а також на досвід договірного регулювання трудових відносин у США, Японії, Франції, Іспанії, Швейцарії та інших країнах, що не витримують критики. За 30 років незалежності України КЗпП було оновлено новими положеннями майже на 75 відсотків, у жодній з наведених країн, навіть в США, де з’явилося так зване право «at will employment» (звільнення працівника за одноосібним бажанням роботодавця) з ХХ сторіччя застосовується до працівників, які займають певні керівні посади, а цей механізм звільнення застосовується тільки на законних підставах («just causes»).

Казахстан і Грузія пройшли шлях лібералізації через договірне регулювання трудового законодавства та відповідно ще 14 та 5 років тому змушені були відмовитися від їх реалізації, оскільки ці реформи не призвели до значного притоку інвестицій, навпаки наслідками стало зубожіння переважної більшості населення, міграція кваліфікованих працівників до інших країн.

Аналіз рейтингових досліджень проблем розвитку українського бізнесу і залучення інвестицій також не визначають у топ-пріоритетах питання взаємовідносин роботодавця та працівника.

Ризики для фундаментальних прав людини, які закладені у наведених законопрєктах  суперечать зобов’язанням України відповідно до вимог Угоди про асоціацію, та не відповідає праву ЄС, визначеного Директивами Європейського Парламенту і Ради ЄС, судовим рішенням ЄСПЛ щодо вимог «якості» закону та правової визначеності, іншими міжнародними актами, а отже запропоновані проєктами зміни до законодавства, не кореспондуються з європейським курсом України та взятими на себе нашою державою міжнародними зобов'язаннями.

Впровадження проєктами договірного режиму регулювання трудових відносин:

• суттєво ускладнить колективно-договірне регулювання, реалізацію працівниками конституційних прав на судовий захист, на страйк, на об’єднання в профспілки, а отже позбавить права на колективний захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів;

• стимулюватиме поширену практику «дроблення» великих підприємств на низку малих та середніх, створить сприятливі умови для використання незадекларованої праці, що в свою чергу значно зменшить податки та збори до державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. При цьому значно зменшиться ефективність державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;

• погіршить купівельну спроможність населення, адже в умовах дефіциту робочих місць, безконтрольності з боку держави, як це пропонується проєктом №5371, закономірно збережеться тенденція незацікавленості роботодавця підвищувати заробітні плати і виплачувати їх легально;

• сприятиме подальшому виїзду українців на роботу за кордон та погіршенню соціально-економічного становища у державі.

Враховуючи зазначене, Президії Федерації професійних спілок України висловлює у своїй Заяві рішучий протест щодо антинародних законодавчих ініціатив влади (проєктів № 5371 та №5388), що створюють передумови для впровадження в Україні рабської праці та усунення профспілок від представництва та захисту трудових прав працівників.

ФПУ закликає не допустити порушення  Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та ознайомити народних депутатів України з позицією профспілок.

Федерація професійних спілок України